Мій товариш Наливайко і п’яний Буратіно - Андрій Анатолійович Кокотюха
Виявляється, невідомий мені Ярко таки приїхав. Привіз ще одну пляшку. А коли я, – о Господи! – сказав, що читав і його книжки, він швиденько змотався додому на таксі туди й назад, аби привезти мені ще й свою збірку філософської прози. Потім ми ще співали. Тоді дружина його прийшла.
– Проблеми були?
– Ти що? – Макс покрутив пальцем біля скроні. – Вона в своєму Васильовичу душі не чує. Не кожен день шанувальники таланту чоловіка приходять. До Ярка вона взагалі звикла, він там спати і лишився. О-ох! – Макс застогнав. – Куди сьогодні підемо? Чи перепочинемо? Бо натомився я за цей тиждень собачий, бач, робити скільки…
6
Супроводжувати свого товариша Наливайка на різні подібні зустрічі поступово стало моєю звичкою.
Макс зникав на кілька днів, міг не озиватися тижнями, але зрештою виникав на обрії, і починалися ходіння по презентаціях. До творчих людей заходили не так часто, в основному зустрічали їх у центрі, і Наливайко, пускаючи в хід мене як важку артилерію, тобто потенційного прихильника, критика чи взагалі видавця та перекладача, розкручував тих, кого називав митцями, принаймні на каву з коньяком.
Після Нового року публіка, що тинялася з презентухи на презентуху, остаточно визнала мене за свого.
Гурт цих достойних людей так і лишався незмінним. Причому, як я дізнався, лише половина з них дійсно працювала в засобах масової інформації. А проте мене впізнавали, зі мною віталися, навіть знаходилися спільні теми для розмов. І, що мені подобалося найбільше, ніхто жодного разу не поцікавився не лише де я працюю, а навіть яке моє прізвище.
А на двадцять третє лютого, колишній День Радянської Армії, я отримав несподіваний подарунок. Повернулася дружина і з порога почала плакатися: її кавказький бізнесмен з трикімнатною квартирою виявився причетним до торгівлі наркотиками, а квартиру знімав. Кілька днів тому він зник, її як співмешканку три доби тримали в камері, речі залишилися в квартирі, справжні її власники бандитську коханку на поріг не пускають.
Отже, родина знову поєдналася. А дитину моя дружина, виявляється, чекає таки від мене. І те, що вона тоді казала, краще забути, бо була зла та накручена…
Найбільш цікавим у всій цій історії виявився факт, що різні знайомі моєї тепер вже не колишньої дружини багато разів за той час, поки ми жили окремо, бачили мою персону на солідних, за їхніми висловами, тусовках. Або в компаніях інтелігентних, за їхнім визначенням, людей. Особливо часто згадувався при цьому мій товариш Наливайко, що діяло на мене, мов лампочка на собаку Павлова, і я не стримувався – видавав:
В каморке папы Карло у камина
Валялся ночью пьяный Буратино.
Потом пришла, та-там, та-там, Мальвина,
И началось тыкдым-тыкдым-тыкдым.
Моє входження в такі кола підняло мій чоловічий рейтинг і соціальний статус в очах дружини. Вона навіть перестала обзивати мене алкоголіком і просити хоча б закодуватися на три роки.
Аякже.
Чоловік у люди вибивається. Яке там кодування…
